Moloch - Die letzten Strahlen der Sonne verblassen in der Kälte der Apathie


Холод пробирає до самих кісток,
у полоні самозречення.
Біль та озноб стає наче твоїм явством..
Приглушені крики відчаю
губляться з ехом у кришталево-мертвих гілках лісу.
Ледь відчуваючи своє тіло,
очі направлені на горизонт,
де мертва засніжена земля
зливається з холодним срібно-ртутним небом.
Людське існування як примарний сон зими,
день-за-днем висушуючи холодом планету.
серед холоду космосу -
ще один шмат мертвого всесвіту..


The cold penetrates to the bones,
In the prison of self-denial.
The pain and fever become like your essence...
Muted cries of despair
Disappear with an echo in the crystally 
dead branches of the forest.
Hardly feeling my own body,
The eyes are directed towards horizon,
Where the dead snowy ground
Merges with the cold silvery-mercurial sky.
Human's existence, like the ghostly dream of winter,
Day by day drying the planet with the cold.
Among the coldness of the space -
Another piece of the dead universe...

http://rockerek.hu/