Хвилями місячного світла ніч відмирає..
Чорні тіні дерев сплітаються візерунком..
Туман залишає свою сутність над болотом,
де холодною сирістю дощ омиває землю.
Дерева сліпо дивляться вверх,
наче танець зірок побачити їм дано.
Тьмяне світло з болем тане у гілках величного лісу..
Залишаючи льодяне небо позаду,
вітер з жадобою поглинає дощ,
що десь на далеких забутих стежинах
відбирає прогнивше листя у землі,
відкриваючи її невиліковні рани..
Night dies out with the waves of moonlight…
Black shadows of the trees interlace in the pattern…
The fog leaves its essence over the bog,
where the rain washes the ground with the cold dampness.
The trees blindly watch upwards,
as if they have to see the dance of stars.
The dim light fades with pain in the branches of the mighty forest…
Leaving behind the icy sky,
the wind avidly swallows the rain,
that, somewhere on the forgotten paths,
takes the rotten leaves from the ground,
opening its incurable wounds… |
