Я не хочу більше відчувати цей споконвічний біль,
мої думки наче леза врізяються у тіло,
залишаючи сотні порізів..
Моє життя немов поранений птах поволі падає вниз,
туди де мертві дерева навкруги.. Мертва холодна земля...
Мої сльози змішуються з кровью пораненого тіла..
Крики завмирають ехом у сивих горах..
Відмирають останні промені сонця у холоді байдужості,
лишень у своїх думках людство бачить надію на життя.
Тане як лід.. життя..
Смерть.. принесе з собою тишу.
Абсурдність існування - як частина життя..
Спустошені люди навколо мене, тягнуть кожен своє ярмо.
Я бачу лишень безликі тіла.. у полоні самозречення.
Я відчуваю самість Скульд .. у полоні відчуження.
Зашморг на шиї стане останнім рубежем..
I don't want to feel this eternal pain anymore,
My thoughts like the blades run into the flesh,
leaving hundreds of cuts...
My life like a wounded bird is slowly falling down,
Where the dead trees are all around... Dead cold ground...
My tears are mixed with the blood of the wounded body...
The cries die out like an echo in the grey mountains...
The last rays of sun are fading in the coldness of apathy...
Only in its own thoughts the mankind sees the hope for life.
Melting like an ice... Life...
Death... will bring the silence.
Absurdity of existence - as the part of life...
Empty people are surrounding me,
each one is hauling his own yoke.
I see only faceless bodies...captured by self-denial.
I feel the selfness of Skuld... captured by estrangement.
Noose on the neck will become the last border... |
